Україна входить у довгостроковий дефіцит людського капіталу

Матеріал Михайла Дубинянського «Україна в пошуках людей» описує проблему: Україні бракує людей – і на фронті, і в економіці, і в демографічному майбутньому.

• за межами країни перебувають орієнтовно 11 млн українців (оцінка омбудсмена)

• загальний дефіцит персоналу в Україні становить близько 30%

• навіть за умов можливого зниження воєнних ризиків у 2026 році нестача людей зберігається.

Для ринку праці це означає перехід проблеми людського капіталу у сталу структурну фазу. Кількість людей в економіці не покриває потреб бізнесу, державного сектору та критичної інфраструктури.

Адміністративні обмеження мобільності людей мають короткий горизонт ефективності. Вони не створюють припливу людського капіталу і не компенсують втрати працездатного населення у середньо- та довгостроковій перспективі.

Очікування масового повернення людей через зовнішні фактори також мають обмежений ефект. Автор звертає увагу на ризик негативного відбору: до країни швидше повертаються менш адаптивні групи, тоді як економічно сильніші люди утримуються за кордоном.

Фінансові стимули, зокрема збільшення одноразової виплати при народженні дитини до 50 тис. грн з 1 січня 2026 року, не змінюють демографічну картину швидко. Їхній вплив залишається точковим і соціальним, без закріплення у системних підходах до управління персоналом.

Україна входить у період, коли нестача людей починає визначати межі економічних і управлінських рішень. Це змінює фокус управління:

• зростає значущість кожної залученої людини

• умови, безпека й передбачуваність стають фактором утримання

• конкуренція між країнами й організаціями за людей посилюється

Питання людей виходить за межі соціальної теми й стає предметом економічних та управлінських рішень.

Джерело: Михайло Дубинянський, «Україна в пошуках людей», Українська правда