Людські квоти та цифрове безробіття

Нещодавній звіт British Standards Institution (BSI) показав: з понад 850 керівників у 7 країнах

• 41 % уже використовують AI, щоб скорочувати співробітників, замість інвестувати в нові кадри;

• 31 % заявили, що перед тим, як найняти людину, спершу дивляться, чи може AI вирішити завдання.

• 39 % керівників повідомили, що вже скоротили чи зменшили кількість початкових посад через автоматизацію рутинних функцій, таких як дослідження й адміністративні завдання.

• Ще 43 % очікують, що ця тенденція пошириться протягом наступного року.

Це особливо боляче для Gen Z — тих, хто лише починає кар’єру. У доповіді BSI висловлено, що традиційні шляхи росту (отримати початкову позицію, навчитися на посаді) вже під загрозою.

На фоні цього, ми бачимо протитиск цій тенденції.

На HR Symposium у Лондоні аналітики Gartner прогнозують, що до 2032 року ~30 % розвинених країн можуть запровадити законодавчі «людські квоти» – вимогу, щоб у ключових процесах бізнесу був мінімальний рівень участі людини, навіть якщо AI може справлятись самостійно.

Цю зміну не ініціює бізнес – вона йтиме з державного рівня. Компаніям доведеться документувати, що рішення проходять через людину: водяні знаки, перевірки, відмітки про “human review” чи інші механізми контролю.

Приклад уже існує: в Австралії суд змусив враховувати людський контроль у рішеннях про перепрофілювання персоналу, якщо в процесі був використаний AI.

Особисто я не згодна з ідеєю державного регулювання в цьому напрямі.

Такі квоти можуть сповільнити технологічний розвиток і створити нову форму бюрократії – замість того, щоб навчити людей ефективно працювати поруч з AI.

Баланс між автоматизацією і людяністю має формуватися через культуру, освіту та управлінські цінності, а не через закони.

А як ви вважаєте? Державне регулювання аби не втратити баланс, чи ринок має сам врегулюватись?

Джерело 1

Джерело 2